Люди не бояться помилитися, вони бояться, що їм хтось вкажe на їхню помилку.

У 2012 році в індійській статуї Ісуса пальці на ногах раптом без пояснень почали капати.
Віруючі шикувалися в чергу й збирали це в чашки, вірячи, що це диво, яке являє Бог. Хтось випивав, а хтось приносив додому й збирав це як реліквію.
Пізніше якийсь прискіпливий чоловік побіг усе перевіряти й з’ясував, що вода просочується звідти з підсобного боку — з туалету, який був забитий.
Того, хто розкрив правду, згодом місцева громада притягнула до суду за «блюзнірство» щодо релігії, і врешті він був змушений тікати до Фінляндії. Усі воліли й далі пити, ніж знати, звідки береться ця вода.
Це, власне, теж наштовхнуло мене на думку: коли ринок іде вгору, саме «ведмеді» та ті, хто чіпляється до дрібниць, завжди найчастіше отримують лайку.
Адже ніхто не хоче в черзі набирати воду й чути, як хтось каже: «трубка ж під’єднана до туалету».
Правда неприємна для слуху — цінуй того, хто поруч із тобою і хоче піти й подивитися, що там у туалеті.